Як боролися з українцями: хронологія подій

Юра    Життєпис     історія, Україна

…або чому на Україні так мало розмовляють українською?..

1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання. уся стаття

Драгоманівка і двадцять гривень

Юра    Життєпис     Україна, цікаве

От всі ми знаємо кирилицю, латиницю. А чи чув хто про драгоманівку? От і я лише нині почув.

Драгоманівка — правопис, що поширювався в Україні в кінці ХІХ
століття. Одним з головних авторів драгоманівки в кінці 70-х років того
ж століття був Михайло Драгоманов. Через це правопис і отримав таку
назву.

Драгоманівка ґрунтується на фонемічному принципі і кожна літера
позначає лише один звук. Драгоманівка проста у використанні та легко й
швидко запам’ятовується.

Головні розбіжності між сучасним правописом та драгоманівкою можна звести до кількох пунктів:

1. Замість літери “й” вживається “j”.

1. а) на початку слова та після голосних чи апострофу замість “я” – “jа”, “ї” – “jі”, “є” – “jе”, “ю” – “jу”.

2. Замість “щ” використовується “шч”.

2. б) після приголосних замість “я” – “ьа”, “є” – “ье”, “ю” – “ьу”.

3. Дієслова з ‑ться драгоманівкою були записані ‑тцьа. уся стаття

Магія чисел :)

Юра    Життєпис     ідіотизм, гумор

уся стаття

“Брати Гадюкіни” і сестриця Віка

Юра    Життєпис     музика, Україна

Я, в принципі ніколи не захоплювався творчістю “Братів Гадюкіних“, але час-від часу, хочеш-нехочеш чув їх музику ще в юності, і щось в ній було.

Тепер, більшість її мені подобається. І ця група завжди в мене асоціювалась з чимось глибоко українським – утворена у Львові, переможець “Червоної Рути”, ровесники і партнери “Мертвого Півня” і “Плачу Єремії”, автори популярних в народі колись і тепер хітів (“Наркомани на городі”)…

Чого вартує сама назва альбому “Ми хлопці з Бандерштату”!

Скінчилось все тим що група розпалась. Але вбило мене те, що вокаліст групи Сергій Кузьмінський опинився не будь-де, а в матінці Москві, де собі живе поживає і працює. От так. Спраді ніколи не знаєш де опинишся. Таки від нарів і Канарів не зарікайся.

До речі здається група зібралась знову і навіть щось співає.

А чого я це все згадав? Якось побачив я Кузьмінського по телевізору. По-моєму жити в Москві ідавати інтерв’ю російською, а потім приїздити і співати українські пісні – нещиро… Або я щось пропустив. уся стаття

За що вбили автора ”Червоної рути” Володимира Івасюка?

Юра    Життєпис     Івасюк, історія, Україна

18-го травня 1979 року в Брюховецькому лісі поблизу міста Львова було знайдено повішений на дереві труп 30-літнього українського композитора Володимира Івасюка, автора відомих пісень “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, які були популярні й улюблені не тільки в Україні, а й по всьому Радянському Союзі. Під деревом валялася його порожня сумка (з неї зникли музичні партитури). На руці покійного залишилися годинник, у кишені лежали дрібні гроші…

Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов ранком на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Але більше він не повернувся. 26 квітня батьки, не дочекавшись сина, заявили про його зникнення в міліцію. Але дієвих заходів розпочато не було.

Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: і то, не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до… 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву “Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка”. Чим це пояснити? Можливо, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним трапилося? Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18-го. До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання й розбухання. Слід від петлі був свіжий.

Дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, які були близькими друзями Володимира, в одному з інтерв’ю розповіла, як відбувалося впізнання. У морг вона пішла разом з матір’ю композитора. Приміщення було погано освітлене. Софії Іванівні, що глянула на тіло, стало недобре. Сина вона впізнала лише за шрамом після видалення апендициту й родимці на спині. Впізнати його було практично неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про «самоповєшаніє», відкидаючи в сторону всі інші.

уся стаття

Фото

Юра    Життєпис     фотографія

Сьогодні йшов з роботи і випадково проходив попри один салон фотографії. Я бачив його там й раніше, але він чомусь був закритий (принаймні коли я був). Я так, з цікавості, зайшов.

Це маленька кімната стіна якої обвішані фотографіями-прикладами. Вони мене відразу вразили.

По-перше, більшість з них були портрети, а людей завжди цікаво розглядати. А по-друге портрети були великі і дуже красиві.

Серед них була одна фотографія, трьох дітей. Боюся що я був під враженнями просто, але тоді мені здалося що це, ймовірно, найкращий портрет який мені доводилося бачити. На жаль (ось вони закони підлості) я не мав з собою фотоапарата сьогодні (залишив вдома вперше за останній місяць! ) тому не можу показати як це виглядало.

Але світло, пози, виконання і оформлення (фото заламіноване у спеціальну матову плівку) були дуже гарні. Схоже було на картину епохи відродження (на янголів що літають на таких картинах).

Треба буде обов’язково зробити сіменту знимку в цьому салоні, хай як це не буде соромно для себе.

Власник – жінка, вона ж і фотограф. На жаль, її нові роботи, серед яких і та що я описав не опубліковані в інтернеті, але деякі, такі, є на сайтах присвячених фотографії. Одну з таких адрес вона дала мені. Правда ті що вінтернеті здались мені не такими гарними як представлені в салоні, але теж красиво.

Клацніть “Прочитати повністю” для великих фоток.

уся стаття

Втомився

Юра    Життєпис     гумор

Втомився. Так, я втомився. Роками нарікаю на свій ідіотський вік, безгрошів’я, дурну владу, тупе начальство, рідку кров, нестачу вітамінів, забруднення повітря, рівень цукру, гоління, запах з-під пахов та від шкарпеток, дієти та ще на дюжину різного подібного лайна, котре змушує тебе замислитись, а чи не є життя гіршою (найгіршою?) частиною буття.

Та я дізнався, що все не через це. Я втомився, бо я перепрацьовую.

Населення цієї країни 48 мільйонів, 23 мільйони пенсіонери, залишаються 25 мільйонів що мають працювати. У школах вчаться 13 мільйонів, залишається 12 мільйонів, що мають працювати. Три мільйони безробітних, ще п’ять працюють на уряд. Залишається чотири мільйони тих, які мають працювати. Мільйон у Збройних силах, залишається три мільйони тих, хто мусить працювати. Ще два мільйони постійно працюють за кордоном, залишаючи мільйон тих, хто має працювати тут. У тюрмах 620,000 людей і 379,998 у лікарнях. Залишаються двоє, котрим таки доведеться працювати.

Ти і Я.

А ти сидиш на дупі й читаєш це.

Не дивно, що я до біса втомився.

Автор мені не відомий

уся стаття