Мартіні – для розумних хлопів

Юра    Життєпис     гумор, Мальта

Покликав в п’ятницю той що зі мною працює програмістом, Вадим, на пиво, відсвяткувати моє день-народження (бо в той день вони не могли).

Почалося все добре з пива. От тільки я був голодний і поз’їдав всі канапки які дають на халяву до пива. А потім попросив ще (я хотів заплатити, чесно! ) а власник сказав “Іди, і ні за що не перживай, все що в мене є я тобі дам”. Я взяв пива і пішов. А так як було пізно вже і кухня закривалась вже, він приніс здоровенну канапку (фтіра, круглий, більше плескатий хліб, подібний на нашу велику паляницю) і там все що за день не поз’їдали. Як я це все доїв (ледве) стало взагалі добре і ми пішли міняти точку (“…ну раз увас больше ничего не осталось…” (C)).

Для пива все місце закінчилось, тому в наступньому барі, де й так не виявилось фірмового темного, ми попросили коктейль. Мартіні, основний складник, солодке, через що липке. Чарка (маленька) з отим запалюється і горить собі. Треба накрити зверху рукою, загасити, а тоді вже пити.

Я перші два рази вагався, а третій вагався ще більше, та, на жаль, довше. Тому коли накрив зверху рукою, щоб загасити, вона успішно прилипла до чарки, та ще й, по-моєму, присмокталась до неї.

Тут би все й скінчилось, але шкло, зараза нагрілось, за той час, і вийшло шо я себе протаврував нагарячо. Руку то я сіпонув, а воно як п’явка, на долоні…

Розбив я її… А тим всім що в ній залив собі очі, без переносних значень , і обляпав всю сорочку.

Якийсь британський акцент збоку підсміхався що цей коктель мався б питись в кінці, насправді.

Але ми говорили по-російськи, а це багато що пояснювало (думаю в першу чергу для них), тому соромно не було. Справа життєва, з ким не буває. Самі згадайте як то перший раз колись було.

Потім я по інерції донісся дохати, а Вадим з дружиною ще й поїхав на машині додому. Тут так прийнято. Без ременів тільки не можна.

Зате я можу приміряти до руки діаметр чарки, на відповідність стандарту. Але воно зійде. Зате принаймні є що згадати…