Два рази на рік, на початку та наприкінці бізнес-сезону, наша фірма організовує вечірку для працівників. Хоч цьогорічний “сезон” ще не закінчився, але в зв’язку з відпусткою шефа вечірку вирішено було провести в кінці вересня.

Це такий собі, типовий для Мальти, кам’яний пляж з парасольками-пальмами з справжнього, вже жовтого, пальмово листя. Там само – адміністративне приміщення, бар, “зручності” та побутові приміщення для зберігання різного реманенту (байдарки, ласти-маски…).

Загалом там гарно, для відпочинку. Людей мало (фактично лише “наші” студенти). Душ. Але все так, знову ж таки типово по-мальтійськи, просто.

Я взагалі не знав що вони мають на увазі під словом “барбек’ю” . Думав може всі зберуться купками на пляжі і будуть ковбаски смажити, попиваючи пиво.

Ідея з “купками” відпала коли я, прийшовши, побачив ряди накритих столів.

Причому прийшов я перший, хоча був там за п’ять хвилин до зазначеного часу (8-ма вечора).

Ну, навіть самі мальтійці люблять казати що для мальтійців треба домовлятись на годину раніше щоб всі прийшли вчасно.

Тим не менше все було готово. Крім столів рядами, стояли окремі столики з чіпсами, простими канапками в мальтійському стилі (підсмажений хліб з помідорами та зеленню, политі оливковою олією і негострим оцтом) та різими паштетами які треба “набирати” крекерами.

І зразу тим небагатьом шо почали сходитись запропонували коктейлі. Такі цікаві. Червені, з купою дрібного льоду. Смачний, але, гади, робили його на грейпфруктовому соці, через шо вони були гіркі. Бее…. Напевне шоб багато не випити. Ну, принаймні я, такого смаку не люблю.

Позбирались люди і поділились собі на групи за відділами і статтю. Тако трохи кожен з кожним поговорив. Всіх обійшов шеф. В кожного спитав як справи.

Було всього десь певне людей 50-60. Переважно всі були з близькими людьми.

Ну і десь за годину запросили всіх за столи. На столах стояли лише малесенькі тарілочки, сервертка, вилка і ніж.

Офіціанти, всі з працівників бару і кафе фірми. Почали розтавляти вина. Біле і червоне. Вийшло десь по пляшці на 5-6 чоловік. Вина так собі. Пити можна, але особливо смачними мені не видались.

Як всі розсілись, винесли великі таци і люди групками почали вставати зі столів і шикуватися в черги перед офіціантами. Кожен підходить до тих столів з їжею, отримує тарілку, і говорить офіціантам що хоче.

Пропонували макарони в томатному соусі посипані тертим пармезаном і якийсь зелений салат в якому, зокрема, красувались такі, знаєте, маленькі свіжі помідорчики.

Потім виявилось шо в салаті, серед легкого майонезу є креветки. Такий овочево-морський салат. Весь мій попередній досвід з креветками був не вдалий (не попадав я на “нормальні” і самому не вдалося готувати смачно), а ці були дуже добрі.

Чесно кажучи я цілий день нічого не їв (ще б – ввечері вечірка а я буду їсти годувати ), тому був вже добряче голодний. А офіціанти, як на зло шось так мало загрібали. Побачивши як я скривився дівчина-офіціант, ніби схаменувшись, спитала “ще макаронів?”. Я вже зібрався  махнути головою “Та” а вирвалось “Нє” ;( – надто багато людей було навкруги і я шось завстидався.

Трохи поїли, пригубили вина, пробіглись офіціанти і прибрали тарілки. Через декілька хвилин винесли нові таци і всі знов почали потроху шикуватись в черги.

Цього разу вибір їжі вибір був більший. Я собі попросив свіжі овочі (огірки, перець), картоплю під якимось соусом з “легкого” майонезу, овочевий салат, трохи картоплі-фрі, трохи свинини під, думаю його б якраз назвали “кисло-солодким” соусом, такий шашличок невеликий на дерев’яному патичку і наостанок вкинув хвостик смаженої риби. Ага. Ше була така каша з схожого на чимось заправлене пшоно. Але я таке їм вдома (ну може хіба саме, незаправлене, “без нічого”).

Ну, коротше, добре шо більше нічого не було бо немала тарілка вже була забита в півтора поверхи. Я так зрозумів шо треба брати відразу бо ніхто потім не пропонує добавки (хоча ніби і не забороняє).

Риба була добра. Салати нормальні. Ну і велика надія була шо і шашлик непоганий. Але я в чергу пішов чи не останній, от і їсти почав останній. І навколо вже всі поїли і допивали (хоч скільки його було) вино, а я ше харчувався.

“Вдруг откуда не возмись” підійшли офіціанти, забрали тарілки в усух моїх сусідів навколо і стали наді мною з виглядом і словами “можна забирати?”.

Гади, вони знали шо я перед всіма не скажу шо ше не доїв.

Я сумно глянув на шашлик і мовчки махнув головою “Забирайте, поки тримаю себе в руках…”. .

Мені розказували про мальтійський фанатичний сервіс, коли залишивши чи відклавши тарілку за мить її вже забирають. Певне то такий знак в них шо вже їсти ніхто не буде. Цікаво, бо я нікуди не відкладав. Видно вони подумали що раз я “до тепер” не доїв то мені не сподобалось, чи шо…

Причому ше було на тацах все, але за добавкою ніхто не йшов.

Та й час так пролетів. Виявилось шо вже майже дванадцята. Тут причепився до мене такий Алекс, енергійний і цікавий , французький єврей, чи єврейський француз, який крім тих “рідних” мов знає румунську і розуміє італійську (та ше й “закидує” мені деколи шось по-російськи, навіть хвалився знанням матів ) шоб показуавв я йому фотоапарат.

Я його якось питав звідки російські слова знає. А він каже “В Ізраїлі навколо багато говорять.”.

Я взяв фотоапарат з собою бо думав може трохи зроблю собі на пам’ять фотографій, а було багато незнайомих (“чужих”) людей і я вирішив взагалі його не витягати. Хіба зробив декілька фоток до того як всі прийшли і Алекс поклацав трохи (зробив кльову фотку своєї жінки, до речі).

Принесли десерт – диню, нарізану скибками і (оригінально) вкладену зверху товстим шаром кубиків з льоду, шоб була довго холодна. Крім того – морозиво. Здається ванільне і ше якесь, зеленкувате, але смачне. Може фісташкове.

Не встиг я поїсти морозива як Вадим, який зі мною працює, сказав шо до нього приїхав друг з Києва і в них ше на нині (а вже по дванадцятій ночі) запланована подорож в місто-героймузей Мдіну. І якшо в мене нема особливих планів (а які плани якшо наступний день, хоч і п’ятниця, але державне свято і вихідний – день Незалежності?) то місце в машині, на мене, ше є.

І я ше попав і в нічну Мдіну . Про це читайте пізніше.

Отак провів, вперше, “барбек’ю”. Шкода шо не було пива і нікому не давали смажити ковбаски. Хоч все було смачно, але надто офіційно, мені здається. Хоч добре шо не було ніяких промов і іншого непотрібного офіціозу.

На останньому фото – частина стола де сидів я разом з “сусідами”.