Їздили цими вихідними в Славське. Снігу було мало, тому кататись майже не було де. Ми поїхали на г. Тростян, хоч виявилось що і там снігу мало. Через те що снігу було мало, а гора не найкраще підходить для початківців, третину шляху вниз йшов пішки або з’їжджав на дупі.

До речі про дупу. Сервісу в Славському, напевне, не буде ніколи. Незважаючи на те що село і околиці працюють лише для “туристів” умов для нормального відпочинку і близько немає.

Дорога з траси – жахлива. 1/3 шляху займає 2/3 часу. Селом дорога нічим не краща. До г. Тростян добратись можна лише на всюдиході якомусь, або скористатись послугами УАЗиків (100 грн за машину в один бік). Та і навіть радянські УАЗики видираються вгору виробляючи циркові трюки.

Під самою горою – ті ж УАЗики в три ряди що чекають своїх клієнтів. дивно, наш водій погодився чекати поки ми не вирішимо повертатись, замість, як мені здавалось вигідніше, зробити ще декілька ходок  – напевне таки клієнтів було мало.

Просто в кінці схилу – циганські табори з продавцями вин, пив і шашликів. Особливо наглі “відпочиваючі” (так співпало, напевне, що з російськими автомобільними номерами) смажили свиню розмахуючи чарками з горілкою і вишиваючи на схилі своїм “джипом”. Після того як мало не врізався, межи людей, в стовп, машину зупинили включивши для всіх шансон.

Через те що гора виявилась надто крутою та через погане покриття я з’їхав лише один раз і більше не хотілося.

Наступного дня поїхали на комплекс “Захар Беркут”, біля одноіменної гори. Там виглядало все трохи пристойніше – машиною можна під’їхати до самої бази, щось схоже на стоянку. вартість катання на схилах – 150 грн за день. В будні дні – 100 (бізнес “по-нашому”). Ми обмежились “оглядовим” квитком за 35 гривень – підйом та спуск крісельної дорогою, а пізніше покатались на санках вже серед самої “бази”. Встановлено альтанки, можна собі перекусити просто там.

Підійматись цікаво, але навколо не дуже красиво. Чомусь, половина дороги, проходить повз лисі гори, колишній зруб, де яскраво видно усю тупість і безгосподарність халатної системи лісовирубів. На самій горі красиво, навколо мало рослинності і широченні поля для спуску на лижах – добрі умови для початківців.

В черговий раз прикро за свою країну, що маючи такі місця і можливості тупо гребе гроші “наліво” не задумуючись за розвиток та зручність для людей. Оту діру з будками-вагончиками (прокат лиж) та дорогами-проваллями хтось насмілюється офіційно називати “курорт”.

Навіть новий, сучасний, комплекс Захар Беркут не позбавлений отої тупорилої байдужості до клієнта який платить гроші, хоч і виглядає значно кращою, якіснішою, альтернативою “диким пляжам” Славського. Принаймні за всім слідкує якийсь один “господар”, а не настільки як в Славському панує анархія.

Деякі фото звідти: