Ще позаминулого тижня, під час велосипедної прогулянки з Андрійком ми проїжджали біля старого єврейського кладовища, на околицях села Устя-Зелене (пол. – Uście Zielone, іврит – אושצייה זיילונה), Тернопільської області (звідки моя дружина). Але я був без фотоапарата. Минуло ж тижня, ми знову були в селі і спеціально поїхали на цвинтар, щоб зробити фотографії.

На жаль, я не взнав детальної історії цвинтара. Інтернет теж надав дуже мало інформації. У 1880 році в селі (власне, тоді – містечку, що навіть було наділене Магдебурським правом) проживало 823 євреї.

Цвинтар старий, але арабських цифр, які допомогли б встановити точні дати, немає – всюди лише іврит. Кладовище здалось мені дуже цікавим – кам’яні плити, написи на незрозумілій мові, дивні знаки та малюнки.

прочитати решту »

Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незрівненний лицар, ніким непереможений воїн, володар древа життя, невідступний охоронець гробу Ісуса Христа, опікун самого Бога, надія й утішник мусульман, устрашитель і великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, і мене вашими нападами не змушувати перейматись.

Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар, якщо голою сракою їжака не вб`єш? Не будеш ти годен синів християнських під собою мати! Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою! Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, кам`янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!.. Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те у сраку нас!..

Попив я води та й поїхав далі…

Виїхавши за Мдіну і Рабат стало зрозуміло що до моєї кінцевої точки вже ближче ніж я думав. Але вказівники на дорогах – дуже погані. Тобто вони добрі, якщо вони є. А є вони якось хитро. На цьому повороті є. На наступному – нема, зате є якісь інші. Потім знову міняються.

Тобто таке враженнящо вони не для того щоб вести подорожуючого дорогами, а для того щоб нагадувати комусь в кого провали пам’яті і вони лише час від часу підказують напрямки.

Крім того, деколи на вказівниках пише “Clapham Junction”, а деколи “Cart Tracks”. Насправді, ця місцевість має назву “Misrah Ghar il-Kbir” (навіть не буду пробувати перекладати ).

Зовсім по дорозі на карті було позначено ще одне “визначне місце” – “Buskett Gardens”, якісь Сади. Думаю раз на карті навіть є – треба заїхати.

До речі попри цей кавалок дороги, вже наприкінці, з боків ростуть сосни (я дуже люблю сосни). І то такі красиві, з покрученими голими стовбурами і плоскими кронами вгорі. Все в шишках, а узбіччя все в хвої. Але фотографій не робив. По-перше там дорога вгору-вниз – не зручно зупинятись, витягати фотоапарат. А по-друге вони красиві, а фотографія наврядчи вийде такою – то нашо розстроюватись?

прочитати решту »

Отже, Мдіна…

Мдіна (Mdina, старовинні – L-Imdina, Città Notabile), середньовічне місто, колись було столицею Мальти. Розташоване в центрі острова, на великому пагорбі. Я б сказав місто зовсім невелике (або я не правильно уявив межі міста). Тісно дотичить з своїм колишнім передмістям, тепер містечком Рабат (Rabat, Ir-Rabat).

Ще одна назва міста – “Silent City”, “Мовчазе місто”. З своїми мурами та дуже вузесенькими вулицями кращої назви не придумаєш.

Перші поселення на місці Мдіни з’явились, ймовірно, десь 4000 до Н.Е. Відомо, що в 700 р. до Н.Е. місто було фортифіковане фінікійцями, бо займало зручне стратегічне положення – одна з найвищих точок острова та далеко від моря.

Під час панування на Мальті римлян, там було збудовано палац імператорського намісника, а саме місто процвітало.

В 60-му році Н.Е., після того як біля берегів Мальти розбився його корабель, в Мдіні побував св. Апостол Петро. Після цієї події в історії Мальти, до речі, й почалося поширення християнства тут. прочитати решту »

З’явилось багато нових фото в розділі галереї “дверні молотки”. Воно так окремо не цікаво, а разом – навіть виглядає цікавіше.

Сергій Грабовський, для УП

Оце щойно відкрив одну дуже прогресивну газету, і читаю: війна до нас прийшла 22 червня 1941 року. Вмикаю не менш прогресивний телеканал
і чую те саме. І це кращі – що ж тоді говорити про гірших, котрі розписують, як німецькі танки “Тигр” штурмували Київ у тому ж 1941 році (хоч насправді цих броньованих машин тоді не було навіть у кресленнях…).

От таке у нас, попри незалежну державу, свободу преси та вільну від ідеологічних кайданів науку, “знають” історію журналісти, і за допомогою ЗМІ заповзято репродукують і поширюють це “знання”.

Створюється своєрідне замкнене коло: невірна інформація журналістів породжує хибні уявлення суспільства, а з числа людей з цими хибними уявленнями рекрутуються нові автори газет й “експерти” телебачення, котрі говорять те ж саме, і т.д., і т.п.

Тому не дивно, що досі багато хто навіть із числа людей освічених гадає, що до 22 червня 1941 року війна гуркотіла десь там, далеко від України, і тільки її слабкий відгомін долітав на береги Дніпра, Дністра та Сіверського Дінця.

Насправді ж немає нічого більш далекого від істини, ніж цей вкорінений у підсвідомість радянський міф.

прочитати решту »

…або чому на Україні так мало розмовляють українською?..

1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання. прочитати решту »