Ubuntu. Чудова операційна система. В 2005-му вона була як ковток свіжого повітря серед нестабільного Windows та зоопарку Linux-систем. Ubuntu високо підняла планку якості і показала якою привабливою для користувача може бути вільна та безкоштовна система.
В якийсь момент розробники Ubuntu вирішили піти ще далі, і стати не просто зручною системою, але й надто інноваційною. В результаті виникла графічна оболонка Unity. Незважаючи на благі наміри Unity стало перетворювати систему в громіздку кашу зі спецефектів, неінтуїтивних меню та незвичних панелей.
Я люблю працювати з Ubuntu. Я намагався призвичаїтися до нових правил і вигляду. Я терпів глюки перших випусків Unity та ненажерливу до оперативної пам’яті систему ефектів Compiz.
Але є речі, через які я фізично не можу користуватися новим інтерфейсом. Справа в тому, що для роботи я використовую декілька віртуальних робочих столів. Наприклад, на одному — браузер, на іншому — редактор коду, ще на якомусь — графічний редактор, на іншому — термінали і т.п.
Це дурниця що колись не можна було розташувати віртуальні стільниці у декілька стовпців (а лише в рядок). Найгірше, що боковий дашборд (де показуються усі ярлики та запущені програми) завжди показує усі запущені в системі вікна, з усіх стільниць. Програми з віртуальних стільниць, задача яких розмежовувати відкриті програми, щоб вони не плуталися ні у думках ні під руками завжди показані на пускачі програм. Зе зводить на нівець ідею декількох стільниць.
Розробники Ubuntu вперто ігнорують усі обурення і прохання користувачів про елементарну функцію.
В результаті я не користувався Unity, а натомість встановлював т. зв. "gnome-session-fallback" (aka "Gnome Classic", "Gnome Flashback") — спеціальний режим, що використовує сучасні випуски оболонки Gnome, але зі "спрощеним" виглядом, схожим на старий добрий Gnome 2, що використовували ранні версії Ubuntu. Для пускача (дашборда, як в Mac OS внизу) використовував Cairo-Dock, AWN або Docky.
Останнім часом навіть на класичним режимом нависли якісь темні хмари. Розробники Gnome заявили що більше не підтримуватимуть класичний режим, а альтернативою є новий Gnome 3 зі спеціальними додатками, які зроблять його схожим на Gnome 2. Для Ubuntu це підримується невідомо ким, і не відомо чи підтримується.
Коротше, коли дійшов час до оновлення системи (Ubuntu 12.04) я вирішив що нема сенсу міняти шило на мило, взяв торбинку з USB-флешками (для тестування з Live-USB) і з сумом у серці подався у тестування інших систем. Далеко не ходив. Оболонку KDE не люблю, хоч з неї колись і починав. Новий Gnome красивий, але занадто "інший", тим більше що в ньому є певні проблеми (для мене) з тими ж віртуальними стільницями. Пробував Linux Mint — вже близько, красива і зручна власна оболонка Cinamon, але боявся незнайомого (старію?).
Xubuntu
Довго чи швидко, але дійшов я до Xubuntu. Система, що базується на тому ж Ubuntu (звична для мене структура системи) і оболонці Xfce яка побудована на основі GTK+ 2 (як і старий добрий Gnome 2). Маючи Ubuntu у якості потужної і зручної основи, Xubuntu надає надзвичайно швидкий та зручний графійний інтерфейс. Це добрий вибір як і для стареньких систем, так і для щоденного робочого середовища.
Все там просто, по-домашньому, як в старі добрі часи. Всі звичні програми працюють, все виглядає як колишні Ubuntu (встановлювач, панелі, меню). Мені в Xubuntu затишно. А більше і не треба. ;) Я не зарікаюсь, але поки що в ній і залишуся.
Хіба що пасувало б повернути звичний для Ubuntu вигляд. :) Про це — вже в іншій статті.
Для статистики:
lufa@lufa-work:/$ uptime
16:55:43 up 3 days, 25 min, 2 users, load average: 0,35, 0,51, 0,49
lufa@lufa-work:/$ free -m
total used
Mem: 5969 2100
Swap: 3813 0 3813
За 3 доби роботи використано 2 Гб оперативки з 6-ти. Раніше споживало 5-6. Подивлюся як буде далі.